💾 Archived View for dfdn.info › teaching › cautionarytales.gmi captured on 2024-06-16 at 13:20:39. Gemini links have been rewritten to link to archived content
⬅️ Previous capture (2024-03-21)
-=-=-=-=-=-=-
David Norris Central Data Network
(+44) (0) 7943 055280
The following two cautionary tales serve to illustrate the pitfalls open even to those of us who are conscientious and well intentioned. However, they are 100% true to life; none of this has been made up...
The Tale of the Poorly Researched Graduate Job
This article was originally written for my first website way back in 2002. It is more or less original, with only some minor changes due to the passage of time. However, it remains as pertinent to me today as it was back in 2002!
In October 2000, I graduated with my first degree. It was a lower second class honours degree in Electronics from Anglia Ruskin University, Cambridge. Indeed, I had been on course to gain a higher second, but as has been a reoccurring theme in my life, I had some misfortune late on which resulted in me narrowly missing out on an upper second (by less than 1%, in fact). These days employers practically insist on at least a good 2:1, or they will not even look at you. To be honest, far too many people now have degrees for them to be considered in any way special any more.
But not to be outdone so easily, I was determined to make the most of my hard work.
After a number of (mostly rejected) job applications, the managing director of a certain company began taking an interest in me. After a number of informal discussions on the telephone and by email, a formal interview was arranged. As fate would have it, this followed exactly a week after my graduation ceremony.
At around this time, things had begun to move elsewhere. I had also been offered the opportunity to take a masters degree (MSc Computer Science) at the same university. After pondering the question, I decided that it might offer good future prospects, after all, many consumer electronics items were becoming increasingly software or firmware controlled, so I decided to accept the offer. I applied formally and was accepted onto the MSc Computer Science programme. Life was good.
Meanwhile, the company at which I had the interview was in Chesham, Buckinghamshire, which would require a train journey into London and then out via the Metropolitan line. So an early start was called for.
Little did I know that fate was about to intervene. You see, the previous week the Hatfield railway accident had taken place, the consequences of which were packed trans, besides that trains were being re-routed via the Hertford Loop en route to Kings Cross, and in addition, draconian speed restrictions were in place. It was only once I was on the train did I realise what an impact this would have. It became clear that the early start would not be enough to allow me to arrive on time, so I phoned to explain. My interview was supposed to have been at 9:30 that morning; however I arrived after 12 noon. Hardly the start I had hoped for(!). And yet in spite of everything the 'impossible happened' - I got the job! My start date was on November 1st, 2000.
I was given the use of a company car and was able to attend my MSc course in the evening after work, as it was arranged for me to leave early on the two days each week on which I attended. What was a problem though, was that commuting was proving time consuming and stressful, but at least I would't have to do it for ever.
What was more of a problem was that the job itself was proving much harder than I anticipated. Things change rapidly in the electronics industry and the knowledge you acquired at university becomes out of date in no time (at least that is how it feels). Indeed, to be fair to the lecturers, keeping the courses up to date can be somewhat akin to trying to steer an oil tanker, due to the fact that things move on quicker than you can keep abreast of the changes. For example, surface mounted printed circuit boards were only just appearing prior to my starting university in the mid 1990s, by my graduation date in 2000 it had taken over entirely. In the mid 1990s I had never heard of multilayered printed circuit boards (where tracks run inside the board itself, conserving space but making fault finding a nightmare as you can imagine!), yet this was what I was faced with. Besides, having to deal with irate customers who lost their temper on the phone at the drop of a hat and seemed to believe that I carried a magic wand or had a crystal ball at my disposal.
Were these teething problems? Well, at this point my confidence level was still high and I still had high hopes by the turn of the year. As yet, I had little idea of just what a Pyrrhic victory my achievements thus far would turn out to be.
However, it was early in 2001, albeit slowly at first, that things began to change. People seemed a little less amiable towards me, and meetings increasingly began to take place in my absence. The bad news finally came in early February; I was told that the job was not working out and I was given a month's notice. However, I made an excuse to leave early. I feel that once my will to persevere with something is broken, there is no point in prolonging the agony. I am not a believer in trying to close a stable door when the horse has already bolted. Or for that matter, trying to squeeze a quart out of a pint glass.
It was time to do some long hard thinking on where to go from here. After all I had been through, was the Electronics industry really for me? Well - for a time I did continue to apply for some more jobs, but without success - before finally losing interest. As for my MSc, I did intermit for a while as I was feeling depressed and disillusioned. I then returned and completed it successfully. In the time I spent out of work, it made sense to do so; although I did gain some temporary work at the Department for the Environment and later at Addenbrookes' Hospital. The latter I carried out part time until I handed my dissertation in.
By the time I graduated with my MSc in computer science, I had yet to decide what to do next. It always takes me a long time to recover from a disaster - if indeed I ever do. But this is a story I will tell in another article. The real moral of the story, however, is never to overreach yourself. A little ambition is a good thing. But too much can be a route to disaster, unless you just so happen to know the right people, who happen to be in just the right place, at just the right time.
Si Quisquam can vado nefas , is mos
Following my decision to abandon the electronics industry, I later decided I would like to go into research in the field of computer science. A PhD is virtually a perquisite for this, so I undertook a mission to find out what opportunities there were at various universities in the field of computer science. Generally, to undertake a PhD (or other doctoral degree) you will need at least an upper second class honours degree (a lower second followed by a good masters' degree is also acceptable).
Indeed, I visited the University of Lincoln and on another occasion, the University of York. Indeed at Lincoln I was surprised to discover how much research was undertaken in association with the gaming industry. This seems odd at first sight - it says something about how public, as well as private, research money is spent, however, it is after all a multimillion pound industry which creates a lot of economic benefit. However, I was mainly interested in security issues in computing at that time, as reflected in the subject of my MSc dissertation.
I did gain an offer from Plymouth University in this field; however no offers of any funding to cover living expenses were made.
However it was Kings' College London that drew my attention. I had been in discussion with one senior lecturer regarding an anomaly detection project. I knew that he and others had been taking a great deal of interest in my dissertation.
In September 2005 I did indeed get accepted to undertake the project and moved from Cambridge where I had previously lived to Islington. I had indeed managed to secure funding to cover the fees.
However, securing funding to cover living expenses was proving well-nigh impossible. I did have a limited amount of money saved for the interim period but that was rapidly running out. Whereas working a few hours a week would have been feasible (this was after all what I had been doing whilst finishing my MSc); but working full time whilst undertaking a PhD was simply not viable (I know my limitations).
The real blow however was that jobs whether full time or not are very difficult and time consuming to come by, and neither myself nor my partner was having any luck whatsoever. She had been in work in Cambridge but it is not at all easy to start again afresh in a new place.
In the end I had no choice but to withdraw from the PhD (which I have been sad about ever since). I eventually ended up working at the Whittington Hospital in North London where fatefully met my abusive ex-wife. (Once or twice people have wanted to know if I am a 'real' graduate, but I treat such people with the contempt they deserve. I have no concern with such people. They live in their world and I live in mine).
I have been asked since by a number of people whether I intend to try again. However it is highly unlikely I will since I am now divorced, planning to emigrate to begin a new life and business overseas, and besides, I feel that the odds would still be against me securing the necessary funding to cover living expenses, since there is only a limited amount of funding available and competition for what funding there is is intense, and besides, I am not getting any younger. I also feel that it is advantageous and much better advised to undertake such a project early before family life intervenes.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Les deux mises en garde suivantes servent à illustrer les pièges qui s’offrent même à ceux d’entre nous qui sont consciencieux et bien intentionnés. Cependant, ils sont 100 % fidèles à la réalité ; rien de tout cela n'a été inventé...
L’histoire du travail de diplômé mal documenté
Cet article a été initialement écrit pour mon premier site Web en 2002. Il est plus ou moins original, avec seulement quelques changements mineurs dus au passage du temps. Cependant, cela reste aussi pertinent pour moi aujourd’hui qu’il l’était en 2002 !
En octobre 2000, j'ai obtenu mon premier diplôme. Il s'agissait d'un diplôme spécialisé de deuxième classe inférieure en électronique de l'Université Anglia Ruskin de Cambridge. En effet, j'étais sur la bonne voie pour gagner une seconde supérieure, mais comme cela a été un thème récurrent dans ma vie, j'ai eu quelques malheurs tardivement qui m'ont fait rater de peu une seconde supérieure (de moins de 1%, en fait). ). De nos jours, les employeurs insistent pratiquement sur au moins un bon rapport 2:1, sinon ils ne vous regarderont même pas. Pour être honnête, beaucoup trop de gens ont désormais des diplômes pour qu’on puisse encore les considérer comme spéciaux.
Mais pour ne pas être en reste si facilement, j’étais déterminé à tirer le meilleur parti de mon travail acharné.
Après plusieurs candidatures (pour la plupart rejetées), le directeur général d'une certaine entreprise a commencé à s'intéresser à moi. Après plusieurs discussions informelles au téléphone et par courrier électronique, un entretien formel a été organisé. Comme le destin l’a voulu, cela a eu lieu exactement une semaine après ma cérémonie de remise des diplômes.
À cette époque, les choses avaient commencé à bouger ailleurs. On m'avait également proposé de suivre un master (MSc Computer Science) dans la même université. Après avoir réfléchi à la question, j'ai décidé que cela pourrait offrir de bonnes perspectives d'avenir, après tout, de nombreux appareils électroniques grand public étaient de plus en plus contrôlés par des logiciels ou des micrologiciels, j'ai donc décidé d'accepter l'offre. J'ai postulé officiellement et j'ai été accepté dans le programme MSc Computer Science. La vie était belle.
Pendant ce temps, l'entreprise dans laquelle j'ai eu l'entretien se trouvait à Chesham, dans le Buckinghamshire, ce qui nécessiterait un voyage en train jusqu'à Londres, puis une sortie via la ligne métropolitaine. Il fallait donc commencer tôt.
Je ne savais pas que le destin était sur le point d'intervenir. Vous voyez, la semaine précédente avait eu lieu l'accident ferroviaire de Hatfield, dont les conséquences étaient bondées de trans, en plus du fait que les trains étaient réacheminés via la boucle de Hertford en direction de Kings Cross, et en plus, des restrictions de vitesse draconiennes étaient en place. . Ce n’est qu’une fois dans le train que j’ai réalisé l’impact que cela aurait. Il est devenu clair que le départ anticipé ne suffirait pas pour me permettre d'arriver à l'heure, alors j'ai téléphoné pour m'expliquer. Mon entretien était censé avoir lieu à 9h30 ce matin-là ; cependant je suis arrivé après midi. Ce n’est pas vraiment le début que j’espérais (!). Et pourtant, malgré tout, « l’impossible s’est produit » : j’ai obtenu le poste ! Ma date de début était le 1er novembre 2000.
J'ai pu utiliser une voiture de société et j'ai pu suivre mes cours de MSc le soir après le travail, car il était prévu que je parte plus tôt les deux jours de la semaine où j'y assistais. Le problème, cependant, c'est que les déplacements s'avéraient longs et stressants, mais au moins je n'aurais pas à le faire éternellement.
Ce qui était encore plus problématique, c'était que le travail lui-même s'avérait beaucoup plus difficile que prévu. Les choses changent rapidement dans l’industrie électronique et les connaissances acquises à l’université deviennent rapidement obsolètes (du moins c’est ce que l’on ressent). En effet, pour être juste envers les conférenciers, maintenir les cours à jour peut être un peu comme essayer de diriger un pétrolier, car les choses avancent plus vite que vous ne pouvez vous tenir au courant des changements. Par exemple, les circuits imprimés montés en surface faisaient tout juste leur apparition avant mon entrée à l'université au milieu des années 1990, et à la date de mon diplôme en 2000, ils avaient entièrement pris le relais. Au milieu des années 1990, je n'avais jamais entendu parler de cartes de circuits imprimés multicouches (où les pistes s'étendent à l'intérieur de la carte elle-même, économisant de l'espace mais rendant la recherche d'erreurs un cauchemar comme vous pouvez l'imaginer !), et pourtant c'est à cela que j'ai été confronté. En plus, avoir affaire à des clients en colère qui s'énervaient au téléphone d'un seul coup et semblaient croire que j'avais une baguette magique ou une boule de cristal à ma disposition.
Était-ce des problèmes de dentition ? Eh bien, à ce stade, mon niveau de confiance était encore élevé et j’avais encore de grands espoirs d’ici la fin de l’année. Jusqu’à présent, je n’avais aucune idée de la victoire à la Pyrrhus que seraient mes réalisations jusqu’à présent.
Cependant, c’est au début de 2001, quoique lentement au début, que les choses ont commencé à changer. Les gens semblaient un peu moins aimables à mon égard et les réunions commençaient de plus en plus à avoir lieu en mon absence. La mauvaise nouvelle est finalement arrivée début février ; On m'a dit que le travail ne fonctionnait pas et j'ai reçu un préavis d'un mois. Cependant, j'ai trouvé une excuse pour partir plus tôt. Je sens qu’une fois ma volonté de persévérer dans quelque chose brisée, cela ne sert à rien de prolonger l’agonie. Je ne crois pas qu'il faille essayer de fermer la porte d'une écurie lorsque le cheval s'est déjà enfui. Ou d’ailleurs, essayer d’extraire un litre d’un verre de pinte.
Il était temps de réfléchir longuement et sérieusement à la direction à prendre à partir de maintenant. Après tout ce que j’ai vécu, l’industrie électronique était-elle vraiment faite pour moi ? Eh bien, pendant un certain temps, j'ai continué à postuler pour d'autres emplois, mais sans succès, avant de finalement perdre tout intérêt. Quant à mon MSc, j'ai fait une pause pendant un moment car je me sentais déprimé et désillusionné. Je suis ensuite revenu et je l'ai terminé avec succès. Pendant le temps que je passais sans travail, il était logique de le faire ; même si j'ai obtenu un travail temporaire au Département de l'Environnement et plus tard à l'Hôpital d'Addenbrookes. J'ai effectué cette dernière à temps partiel jusqu'à la remise de ma thèse.
Au moment où j’ai obtenu mon master en informatique, je n’avais pas encore décidé quoi faire ensuite. Il me faut toujours beaucoup de temps pour me remettre d'une catastrophe – si jamais j'y parviens. Mais c'est une histoire que je raconterai dans un autre article. Cependant, la véritable morale de l’histoire est de ne jamais se dépasser. Un peu d'ambition est une bonne chose. Mais trop de choses peuvent conduire au désastre, à moins que vous ne connaissiez les bonnes personnes, qui se trouvent juste au bon endroit, au bon moment.
Si Quisquam peut vado nefas, c'est plus
Suite à ma décision d’abandonner l’industrie électronique, j’ai décidé plus tard de me lancer dans la recherche dans le domaine de l’informatique. Un doctorat est pratiquement un prérequis pour cela, j'ai donc entrepris une mission pour découvrir les opportunités qui existaient dans diverses universités dans le domaine de l'informatique. Généralement, pour entreprendre un doctorat (ou un autre doctorat), vous aurez besoin d'au moins un diplôme spécialisé de deuxième classe supérieure (une seconde inférieure suivie d'une bonne maîtrise est également acceptable).
En effet, j'ai visité l'Université de Lincoln et, à une autre occasion, l'Université de York. En effet, chez Lincoln, j'ai été surpris de découvrir combien de recherches étaient entreprises en association avec l'industrie du jeu vidéo. Cela semble étrange à première vue : cela en dit long sur la manière dont les fonds de recherche publics et privés sont dépensés. Cependant, il s'agit après tout d'une industrie de plusieurs millions de livres sterling qui génère de nombreux avantages économiques. Cependant, à cette époque, je m'intéressais principalement aux questions de sécurité informatique, comme en témoigne le sujet de mon mémoire de maîtrise.
J'ai reçu une offre de l'Université de Plymouth dans ce domaine ; cependant, aucune offre de financement pour couvrir les frais de subsistance n'a été faite.
Mais c'est le Kings' College de Londres qui a retenu mon attention. J'avais eu une discussion avec un maître de conférences concernant un projet de détection d'anomalies. Je savais que lui et d’autres s’intéressaient beaucoup à ma thèse.
En septembre 2005, j'ai effectivement été accepté pour entreprendre le projet et j'ai quitté Cambridge, où j'avais vécu auparavant, pour Islington. J'avais en effet réussi à obtenir un financement pour couvrir les frais.
Cependant, obtenir un financement pour couvrir les frais de subsistance s’avérait presque impossible. J'avais économisé un montant limité pour la période intérimaire, mais celui-ci s'épuisait rapidement. Alors que travailler quelques heures par semaine aurait été faisable (c'était après tout ce que je faisais pendant que je terminais mon MSc) ; mais travailler à temps plein tout en entreprenant un doctorat n'était tout simplement pas viable (je connais mes limites).
Le vrai coup dur cependant, c'est que les emplois, qu'ils soient à temps plein ou non, sont très difficiles et prennent beaucoup de temps à trouver, et ni moi ni mon partenaire n'avons eu la moindre chance. Elle avait travaillé à Cambridge mais ce n'est pas du tout facile de recommencer dans un nouvel endroit.
En fin de compte, je n’ai eu d’autre choix que d’abandonner le doctorat (ce dont je suis triste depuis). J'ai finalement fini par travailler à l'hôpital Whittington, dans le nord de Londres, où j'ai rencontré mon ex-femme violente. (Une ou deux fois, les gens ont voulu savoir si j'étais un « vrai » diplômé, mais je traite ces personnes avec le mépris qu'elles méritent. Je ne me soucie pas de ces personnes. Elles vivent dans leur monde et je vis dans le mien).
Depuis, plusieurs personnes m'ont demandé si j'avais l'intention de réessayer. Cependant, il est très peu probable que je le fasse puisque je suis maintenant divorcé et que j'ai l'intention d'émigrer pour commencer une nouvelle vie et des affaires à l'étranger. De plus, je pense que les chances seraient toujours contre moi d'obtenir le financement nécessaire pour couvrir les frais de subsistance, car il y a le montant des financements disponibles est limité et la concurrence pour les financements disponibles est intense, et en plus, je ne rajeunis pas. Je pense également qu'il est avantageux et bien mieux avisé d'entreprendre un tel projet tôt, avant que la vie familiale n'intervienne.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Наступні дві історії-застереження служать для ілюстрації пасток, відкритих навіть для тих із нас, хто сумлінний і має добрі наміри. Однак вони на 100% відповідають дійсності; нічого з цього не було вигадано...
Розповідь про погано досліджену роботу випускника
Ця стаття була спочатку написана для мого першого веб-сайту ще в 2002 році. Вона більш-менш оригінальна, лише з деякими незначними змінами через плин часу. Проте він залишається для мене таким же актуальним, як і в 2002 році!
У жовтні 2000 року я закінчив школу з першим дипломом. Це був диплом другого класу з відзнакою з електроніки Університету Англії Раскін, Кембридж. Дійсно, я був на шляху до того, щоб отримати вищу секунду, але, як це часто повторювалося в моєму житті, пізно зі мною трапилося нещастя, в результаті чого я трохи пропустив першу секунду (насправді менше ніж на 1%). ). У наші дні роботодавці практично наполягають на принаймні хороших 2:1, інакше вони навіть не дивитимуться на вас. Чесно кажучи, зараз занадто багато людей мають дипломи, щоб їх можна було вважати особливими.
Але щоб мене не випередили так легко, я вирішив максимально використати свою наполегливу працю.
Після низки (здебільшого відхилених) заяв про роботу мною почав цікавитися керуючий директор певної компанії. Після ряду неформальних обговорень по телефону та електронною поштою було організовано офіційне співбесіду. Волею долі це сталося рівно через тиждень після моєї церемонії вручення дипломів.
Приблизно в цей час усе почало рухатися в іншому місці. Мені також запропонували отримати ступінь магістра (MSc Computer Science) у тому ж університеті. Поміркувавши над цим питанням, я вирішив, що це може запропонувати гарні перспективи на майбутнє, зрештою, багато товарів споживчої електроніки дедалі більше контролюються програмним забезпеченням або мікропрограмою, тому я вирішив прийняти пропозицію. Я офіційно подав заяву та був прийнятий на програму MSc Computer Science. Жилося добре.
Тим часом компанія, у якій я проходив співбесіду, була в Чешемі, Бакінгемшир, для чого потрібно було доїхати потягом до Лондона, а потім по лінії Метрополітен. Тож вимагалося раннього старту.
Я навіть не підозрював, що доля ось-ось втрутиться. Розумієте, минулого тижня сталася залізнична катастрофа в Хетфілді, наслідки якої були перевантаженими, крім того, потяги перенаправлялися через Hertford Loop на Кінгс-Крос, а крім того, діяли драконівські обмеження швидкості. . Лише коли я був у потязі, я зрозумів, який вплив це матиме. Стало зрозуміло, що раннього старту буде недостатньо, щоб я прибув вчасно, тому я зателефонував, щоб пояснити. Моя співбесіда мала бути того ранку о 9:30; однак я прибув після 12 дня. Навряд чи той початок, на який я сподівався (!). І все ж, незважаючи ні на що, «сталося неможливе» - я отримав роботу! Моя дата початку роботи - 1 листопада 2000 року.
Мені дали службовий автомобіль, і я зміг відвідати свій курс магістра ввечері після роботи, оскільки було домовлено, що я виїжджаю раніше на два дні тижня, коли я відвідував. Проблемою було те, що дорога на роботу й назад виявлялася трудомісткою та напруженою, але принаймні мені не доведеться робити це назавжди.
Більшою проблемою було те, що сама робота виявилася набагато складнішою, ніж я очікував. В електронній промисловості все швидко змінюється, і знання, отримані в університеті, миттєво застарівають (принаймні так здається). Дійсно, чесно кажучи щодо викладачів, підтримка курсів в актуальному стані може бути схожою на спробу керувати нафтовим танкером, оскільки все відбувається швидше, ніж ви можете бути в курсі змін. Наприклад, друковані плати для поверхневого монтажу з’являлися лише перед тим, як я вступив до університету в середині 1990-х років, до дати мого випуску в 2000 році вони повністю зайняли перевагу. У середині 1990-х я ніколи не чув про багатошарові друковані плати (де доріжки проходять всередині самої плати, економлячи простір, але перетворюючи пошук несправностей в кошмар, як ви можете собі уявити!), але це було те, з чим я зіткнувся. Крім того, мені доводилося мати справу з розлюченими клієнтами, які відразу втрачали самовладання по телефону і, здавалося, вірили, що я ношу чарівну паличку або кришталеву кулю.
Це були проблеми з прорізуванням зубів? Що ж, на даний момент рівень моєї впевненості все ще був високий, і я все ще мав великі надії на рубежі року. Поки що я мало уявляв, якою Пірровою перемогою обернуться мої досягнення.
Проте лише на початку 2001 року, хоча спочатку повільно, все почало змінюватися. Люди стали до мене дещо менш привітними, і зустрічі все частіше почали відбуватися за моєї відсутності. Погані новини нарешті прийшли на початку лютого; Мені сказали, що робота не виходить, і попередили за місяць. Однак я знайшов привід піти раніше. Я відчуваю, що коли моє бажання наполегливо продовжувати щось зламано, немає сенсу продовжувати агонію. Я не вірю в спроби зачинити двері стайні, коли кінь уже кинувся на засув. Або якщо на те пішло, спробувати вичавити кварту з півлітрової склянки.
Настав час довго і наполегливо думати, куди податися звідси. Після всього, через що я пройшов, чи була індустрія електроніки справді для мене? Що ж, деякий час я продовжував подавати заявки на інші вакансії, але безуспішно, перш ніж остаточно втратити інтерес. Що стосується мого магістра, я деякий час перервався, оскільки почувався пригніченим і розчарованим. Потім я повернувся і успішно завершив його. У час, який я провів без роботи, це мало сенс; хоча я влаштувався на тимчасову роботу в Департаменті охорони навколишнього середовища, а пізніше в лікарні Адденбрукс. Останній я виконував неповний робочий день, поки не здав дисертацію.
На той час, коли я отримав ступінь магістра з інформатики, я ще не вирішив, що робити далі. Мені завжди потрібно багато часу, щоб оговтатися після катастрофи - якщо я справді колись оговтаюся. Але це історія, яку я розповім в іншій статті. Однак справжня мораль цієї історії полягає в тому, щоб ніколи не переборщити себе. Трохи амбіцій – це добре. Але занадто багато може стати шляхом до катастрофи, якщо тільки ви випадково не знаєте потрібних людей, які опинилися в потрібному місці в потрібний час.
Si Quisquam can vado nefas , is mos
Після мого рішення покинути електронну промисловість я пізніше вирішив, що хотів би зайнятися дослідженнями в галузі інформатики. Ступінь доктора філософії є фактично необхідною умовою для цього, тому я взявся за місію, щоб дізнатися, які можливості є в різних університетах у галузі інформатики. Як правило, щоб отримати ступінь доктора філософії (або інший докторський ступінь), вам знадобиться принаймні диплом з відзнакою другого класу (нижчий другий, а потім хороший ступінь магістра також прийнятний).
Дійсно, я відвідав Університет Лінкольна, а іншим разом – Йоркський університет. Справді, у Lincoln я був здивований, дізнавшись, скільки досліджень було проведено у зв’язку з індустрією ігор. Це здається дивним на перший погляд - це дещо говорить про те, як витрачаються державні, а також приватні кошти на дослідження, однак, зрештою, це багатомільйонна галузь, яка створює велику економічну вигоду. Однак мене в основному цікавили питання безпеки в обчислювальній техніці в той час, як відображено в темі моєї магістерської дисертації.
Я отримав пропозицію від Плімутського університету в цій галузі; однак жодних пропозицій про фінансування для покриття витрат на проживання не надходило.
Однак мою увагу привернув Королівський коледж Лондона. Я обговорював з одним старшим викладачем проект виявлення аномалій. Я знав, що він та інші дуже зацікавилися моєю дисертацією.
У вересні 2005 року мене дійсно прийняли взятися за проект і я переїхав із Кембриджа, де я раніше жив, до Іслінгтона. Мені справді вдалося забезпечити фінансування для покриття гонорарів.
Однак забезпечити фінансування для покриття витрат на проживання виявилося майже неможливим. У мене була обмежена сума грошей, заощаджена на проміжний період, але вона швидко закінчувалася. Тоді як працювати кілька годин на тиждень було б реально (зрештою, це те, що я робив, поки закінчував ступінь магістра); але працювати повний робочий день під час отримання докторського ступеня було просто нежиттєздатним (я знаю свої обмеження).
Однак справжнім ударом було те, що отримати роботу, незалежно від того, повний робочий день чи ні, дуже складно та забирає багато часу, і ні мені, ні моєму партнеру не пощастило взагалі. Вона працювала в Кембриджі, але почати все заново на новому місці зовсім нелегко.
Врешті-решт у мене не було іншого вибору, як відмовитися від докторської (про що я з тих пір сумував). Зрештою я працював у лікарні Віттінгтон у Північному Лондоні, де доленосно зустрів свою образливу колишню дружину. (Один чи два рази люди хотіли знати, чи я «справжній» випускник, але я ставлюся до таких людей з презирством, на яке вони заслуговують. Мене не хвилюють такі люди. Вони живуть у своєму світі, а я живу в своєму).
Відтоді кілька людей запитували мене, чи маю я намір спробувати ще раз. Однак це дуже малоймовірно, оскільки я зараз розлучений і планую емігрувати, щоб почати нове життя та бізнес за кордоном, і, крім того, я відчуваю, що шанси все ще будуть проти того, щоб я отримав необхідне фінансування для покриття витрат на проживання, оскільки є доступне лише обмежене фінансування, і конкуренція за фінансування є інтенсивною, і крім того, я не молодшу. Я також вважаю, що це вигідно і набагато краще братися за такий проект на ранній стадії, поки не втрутиться сімейне життя.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
(+44) (0)7943 055280
I seguenti due racconti ammonitori servono a illustrare le trappole aperte anche a quelli di noi che sono coscienziosi e ben intenzionati. Tuttavia, sono realistici al 100%; niente di tutto questo è stato inventato...
La storia del lavoro universitario poco studiato
Questo articolo è stato originariamente scritto per il mio primo sito web nel lontano 2002. È più o meno originale, con solo alcune piccole modifiche dovute al passare del tempo. Tuttavia, per me rimane pertinente oggi come lo era nel 2002!
Nell'ottobre del 2000 mi sono laureata con la prima laurea. Si trattava di una laurea con lode in Elettronica di seconda classe inferiore presso l'Università Anglia Ruskin di Cambridge. In effetti, ero sulla buona strada per guadagnare un secondo più alto, ma come è stato un tema ricorrente nella mia vita, ho avuto qualche sfortuna più tardi che mi ha fatto perdere per poco un secondo superiore (di meno dell'1%, in effetti ). Al giorno d'oggi i datori di lavoro praticamente insistono su almeno un buon 2:1, altrimenti non ti guarderanno nemmeno. Ad essere onesti, ormai troppe persone hanno una laurea per poter essere considerate in qualche modo speciali.
Ma per non essere da meno così facilmente, ero determinato a sfruttare al meglio il mio duro lavoro.
Dopo alcune domande di lavoro (per lo più respinte), l'amministratore delegato di una certa azienda ha iniziato a interessarsi a me. Dopo una serie di discussioni informali al telefono e via e-mail, è stato organizzato un colloquio formale. Come ha voluto il destino, ciò avvenne esattamente una settimana dopo la mia cerimonia di laurea.
Più o meno in questo periodo, le cose avevano cominciato a spostarsi altrove. Mi era stata anche offerta l'opportunità di conseguire un master (MSc Computer Science) presso la stessa università. Dopo aver riflettuto sulla domanda, ho deciso che avrebbe potuto offrire buone prospettive future, dopo tutto, molti articoli di elettronica di consumo stavano diventando sempre più controllati da software o firmware, quindi ho deciso di accettare l'offerta. Ho fatto domanda formalmente e sono stato accettato al programma di Master in Informatica. La vita era bella.
Nel frattempo, l'azienda presso la quale ho svolto il colloquio era a Chesham, nel Buckinghamshire, il che avrebbe richiesto un viaggio in treno fino a Londra e poi fuori tramite la linea metropolitana. Era quindi necessario un inizio anticipato.
Non sapevo che il destino stava per intervenire. Vedete, la settimana precedente si era verificato l'incidente ferroviario di Hatfield, le cui conseguenze erano un traffico intenso, oltre al fatto che i treni venivano deviati attraverso l'Hertford Loop in rotta verso Kings Cross, e inoltre, erano in vigore restrizioni draconiane di velocità. . Solo una volta salito sul treno ho capito quale impatto avrebbe avuto. Era chiaro che partire presto non sarebbe stato sufficiente per permettermi di arrivare in tempo, quindi ho telefonato per spiegarmi. Il mio colloquio avrebbe dovuto svolgersi alle 9:30 quella mattina; tuttavia sono arrivato dopo le 12:00. Difficilmente l'inizio che avevo sperato(!). Eppure, nonostante tutto, è successo l'impossibile: ho ottenuto il lavoro! La mia data di inizio era il 1 novembre 2000.
Mi è stato concesso l'uso di un'auto aziendale e ho potuto frequentare il corso magistrale la sera dopo il lavoro, poiché era stato concordato che dovessi partire presto nei due giorni settimanali in cui frequentavo. Il problema, però, era che il pendolarismo si stava rivelando dispendioso in termini di tempo e stressante, ma almeno non avrei dovuto farlo per sempre.
Ciò che era più problematico era che il lavoro stesso si stava rivelando molto più difficile di quanto mi aspettassi. Le cose cambiano rapidamente nel settore elettronico e le conoscenze acquisite all'università diventano obsolete in pochissimo tempo (almeno è così che ci si sente). In effetti, per essere onesti nei confronti dei docenti, mantenere i corsi aggiornati può essere un po’ come cercare di guidare una petroliera, perché le cose si muovono più velocemente di quanto tu possa tenere il passo con i cambiamenti. Ad esempio, i circuiti stampati montati su superficie sono comparsi appena prima che iniziassi l’università a metà degli anni ’90, quando mi sono laureato nel 2000 hanno preso il sopravvento. A metà degli anni '90 non avevo mai sentito parlare di circuiti stampati multistrato (dove le piste corrono all'interno della scheda stessa, risparmiando spazio ma rendendo la ricerca dei guasti un incubo come puoi immaginare!), eppure questo era ciò che mi trovavo di fronte. Inoltre dovevo avere a che fare con clienti arrabbiati che perdevano la pazienza al telefono per un attimo e sembravano credere che io avessi con me una bacchetta magica o una sfera di cristallo a mia disposizione.
Erano questi problemi iniziali? Bene, a questo punto il mio livello di fiducia era ancora alto e avevo ancora grandi speranze per la fine dell’anno. Finora non avevo idea di quale vittoria di Pirro si sarebbe rivelata quella che avevo ottenuto finora.
Tuttavia, è stato all’inizio del 2001, anche se all’inizio lentamente, che le cose hanno cominciato a cambiare. La gente sembrava un po' meno amabile nei miei confronti e in mia assenza cominciarono a svolgersi sempre più spesso incontri. La brutta notizia è finalmente arrivata all'inizio di febbraio; Mi è stato detto che il lavoro non andava bene e mi è stato dato un mese di preavviso. Tuttavia, ho trovato una scusa per partire presto. Sento che una volta che la mia volontà di perseverare in qualcosa viene spezzata, non ha senso prolungare l'agonia. Non credo nel tentativo di chiudere la porta della stalla quando i buoi sono già scappati. O, del resto, provare a spremere un litro da un bicchiere da una pinta.
Era giunto il momento di riflettere a lungo su dove andare da qui. Dopo tutto quello che avevo passato, il settore dell'elettronica faceva davvero per me? Ebbene, per un po' ho continuato a fare domanda per altri lavori, ma senza successo, prima di perdere definitivamente interesse. Per quanto riguarda il mio Master, ho interrotto per un po' perché mi sentivo depresso e disilluso. Poi sono tornato e l'ho completato con successo. Nel tempo che ho trascorso senza lavoro, aveva senso farlo; anche se ho ottenuto un lavoro temporaneo presso il Dipartimento per l'Ambiente e successivamente presso l'Ospedale di Addenbrookes. Quest'ultima l'ho svolta part-time fino alla consegna della tesi.
Quando mi sono laureato in informatica, dovevo ancora decidere cosa fare dopo. Mi ci vuole sempre molto tempo per riprendermi da un disastro, se mai mi riesce. Ma questa è una storia che racconterò in un altro articolo. La vera morale della storia, tuttavia, è non esagerare mai. Un po’ di ambizione è una buona cosa. Ma troppo può essere una strada verso il disastro, a meno che tu non conosca le persone giuste, che si trovano proprio nel posto giusto, al momento giusto.
Si Quisquam posso andare nefas, is mos
In seguito alla mia decisione di abbandonare l'industria elettronica, ho poi deciso che mi sarei dedicato alla ricerca nel campo dell'informatica. Un dottorato di ricerca è praticamente un requisito per questo, quindi ho intrapreso una missione per scoprire quali opportunità ci fossero nelle varie università nel campo dell'informatica. Generalmente, per intraprendere un dottorato di ricerca (o altro titolo di dottorato) sarà necessaria almeno una laurea con lode di seconda classe superiore (è accettabile anche una seconda inferiore seguita da un buon master).
In effetti, ho visitato l'Università di Lincoln e, in un'altra occasione, l'Università di York. In effetti alla Lincoln sono rimasto sorpreso nello scoprire quanta ricerca è stata intrapresa in associazione con l'industria dei giochi. Ciò sembra strano a prima vista: dice qualcosa su come vengono spesi i soldi pubblici e privati per la ricerca, tuttavia, dopo tutto, si tratta di un'industria multimilionaria che crea molti benefici economici. Tuttavia, a quel tempo ero interessato principalmente ai problemi di sicurezza nell'informatica, come si riflette nell'argomento della mia tesi di laurea magistrale.
Ho ottenuto un'offerta dall'Università di Plymouth in questo campo; tuttavia non è stata fatta alcuna offerta di finanziamento per coprire le spese di soggiorno.
Tuttavia è stato il Kings' College di Londra ad attirare la mia attenzione. Avevo discusso con un docente senior riguardo a un progetto di rilevamento di anomalie. Sapevo che lui e altri si erano interessati molto alla mia tesi.
Nel settembre del 2005 sono stato effettivamente accettato per intraprendere il progetto e mi sono trasferito da Cambridge, dove avevo vissuto in precedenza, a Islington. Ero infatti riuscito a ottenere un finanziamento per coprire le spese.
Tuttavia, garantire finanziamenti per coprire le spese di soggiorno si stava rivelando quasi impossibile. Avevo una quantità limitata di denaro risparmiata per il periodo transitorio, ma si stava rapidamente esaurendo. Mentre lavorare qualche ora a settimana sarebbe stato fattibile (dopo tutto era quello che stavo facendo mentre terminavo il mio master); ma lavorare a tempo pieno mentre si intraprendeva un dottorato di ricerca semplicemente non era fattibile (conosco i miei limiti).
Il vero colpo, tuttavia, è stato che i lavori, a tempo pieno o meno, sono molto difficili e richiedono tempo da trovare, e né io né il mio partner abbiamo avuto alcuna fortuna. Ha lavorato a Cambridge ma non è affatto facile ricominciare da capo in un posto nuovo.
Alla fine non ho avuto altra scelta che ritirarmi dal dottorato (di cui da allora sono triste). Alla fine finii per lavorare al Whittington Hospital nel nord di Londra, dove fatalmente incontrai la mia ex moglie violenta. (Una o due persone hanno voluto sapere se sono un "vero" laureato, ma tratto queste persone con il disprezzo che meritano. Non ho alcun problema con queste persone. Vivono nel loro mondo e io vivo nel mio).
Da allora mi è stato chiesto da un certo numero di persone se intendo riprovare. Tuttavia è altamente improbabile che lo faccia poiché ora sono divorziato e sto progettando di emigrare per iniziare una nuova vita e un nuovo business all'estero, e inoltre, sento che le probabilità sarebbero ancora contro di me nell'assicurarmi i finanziamenti necessari per coprire le spese di soggiorno, dal momento che c'è solo una quantità limitata di finanziamenti disponibili e la concorrenza per i finanziamenti disponibili è intensa e inoltre non sto invecchiando. Ritengo anche che sia vantaggioso e molto meglio consigliato intraprendere un simile progetto prima che intervenga la vita familiare.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
(+44) (0) 7943 055280
以下两个警示故事说明了即使对于我们这些尽责且善意的人来说，也可能会遇到的陷阱。 然而，它们是100%真实的； 这些都不是编出来的……
研究生工作研究不足的故事
这篇文章最初是在 2002 年为我的第一个网站撰写的。它或多或少是原创的，只是由于时间的推移做了一些细微的修改。 然而，它对我来说仍然像 2002 年一样重要！
2000年10月，我毕业并获得第一个学位。 这是剑桥安格利亚鲁斯金大学电子学二等荣誉学位。 事实上，我一直在争取获得更高的第二名，但正如我生活中反复出现的主题一样，我在后期遇到了一些不幸，导致我以微弱的优势错过了第二名（事实上，差距不到 1%） ）。 如今，雇主实际上坚持至少要达到 2:1 的比例，否则他们甚至不会看你。 老实说，现在有太多人拥有学位，以至于他们不再被认为是特别的。
但为了不被轻易超越，我决心充分利用我的努力。
经过多次（大部分被拒绝）求职申请后，某家公司的总经理开始对我感兴趣。 经过多次电话和电子邮件的非正式讨论后，安排了一次正式采访。 命运就是如此，这发生在我毕业典礼一周后。
大约在这个时候，事情开始转移到其他地方。 我还有机会在同一所大学攻读硕士学位（计算机科学理学硕士）。 在思考这个问题之后，我认为它可能会提供良好的未来前景，毕竟许多消费电子产品越来越受到软件或固件控制，所以我决定接受这个提议。 我正式申请并被录取进入计算机科学理学硕士课程。 生活过得很好。
与此同时，我接受采访的公司位于白金汉郡切舍姆，需要乘火车前往伦敦，然后通过大都会线离开。 因此，需要尽早开始。
我几乎不知道命运即将介入。 你看，上周发生了哈特菲尔德铁路事故，其后果是跨轨交通拥挤，此外，火车正在通过赫特福德环路改道前往国王十字车站，此外，还实行了严格的速度限制 。 直到我上了火车，我才意识到这会产生多大的影响。 很明显，提早出发不足以让我准时到达，所以我打电话解释。 我的面试本来是在那天早上 9:30 进行的； 然而我是中午12点之后才到达的。 这几乎不是我所希望的开始（！）。 然而尽管如此，“不可能的事情发生了”——我得到了这份工作！ 我的开始日期是 2000 年 11 月 1 日。
我使用了公司的汽车，并且可以在晚上下班后参加我的理学硕士课程，因为我每周参加的两天都被安排提前离开。 但问题是，通勤既耗时又压力很大，但至少我不必永远这样做。
更重要的问题是，工作本身比我预想的要困难得多。 电子行业的情况瞬息万变，您在大学获得的知识很快就会过时（至少感觉是这样）。 事实上，公平地说，让课程保持最新状态可能有点类似于试图驾驶一艘油轮，因为事情进展的速度比你跟上变化的速度要快。 例如，表面安装印刷电路板在 20 世纪 90 年代中期我上大学之前才刚刚出现，到 2000 年我毕业时，它已经完全占据了主导地位。 在 20 世纪 90 年代中期，我从未听说过多层印刷电路板（其中走线在板本身内部运行，节省了空间，但正如您可以想象的那样，使故障查找成为一场噩梦！），但这就是我所面临的。 此外，还得与愤怒的顾客打交道，他们在电话里突然发脾气，似乎相信我拿着一根魔杖或一个水晶球可供我使用。
这些是出牙时的问题吗？ 好吧，此时我的信心仍然很高，并且在年底之前我仍然抱有很高的希望。 到目前为止，我还不知道我迄今为止所取得的成就将是一场多么惨重的胜利。
然而，事情在 2001 年初开始发生变化，尽管一开始进展缓慢。 人们对我似乎不太友善，越来越多的会议开始在我缺席的情况下举行。 2月初，坏消息终于传来； 我被告知这项工作不顺利，并提前一个月通知我。 不过，我还是找了个借口提前离开了。 我觉得一旦坚持某件事的意志被打破，再继续痛苦就没有意义了。 我不赞成在马已经逃跑的情况下试图关上马厩的门。 或者就此而言，尝试从品脱玻璃杯中挤出一夸脱。
是时候认真思考下一步该何去何从了。 在我经历了这一切之后，电子行业真的适合我吗？ 好吧——有一段时间我确实继续申请更多的工作，但没有成功——最后失去了兴趣。 至于我的硕士学位，我确实中断了一段时间，因为我感到沮丧和幻灭。 然后我就回来并成功完成了。 在我失业的那段时间里，这样做是有意义的； 尽管我确实在环境部以及后来在阿登布鲁克医院获得了一些临时工作。 后者是我兼职完成的，直到我交了论文。
当我获得计算机科学硕士学位时，我尚未决定下一步该做什么。 我总是需要很长时间才能从灾难中恢复过来——如果我确实这样做过的话。 但这是我将在另一篇文章中讲述的故事。 然而，这个故事的真正寓意是永远不要超越自己。 有一点野心是好事。 但太多可能会导致灾难，除非你恰好认识正确的人，他们恰好在正确的时间出现在正确的地点。
Si Quisquam 可以 vado nefas , 是 mos
在决定放弃电子行业后，我后来决定从事计算机科学领域的研究。 博士学位实际上是一个额外的条件，所以我承担了一项任务，去了解各个大学在计算机科学领域有哪些机会。 一般来说，要攻读博士学位（或其他博士学位），您至少需要一个二等荣誉学位（二等荣誉学位和硕士学位也是可以接受的）。
事实上，我访问了林肯大学，还有一次访问了约克大学。 事实上，在林肯，我惊讶地发现有如此多的研究与游戏行业相关。 乍一看这似乎很奇怪——它说明了公共和私人研究资金的使用方式，然而，这毕竟是一个价值数百万英镑的行业，创造了大量的经济效益。 然而，当时我主要对计算中的安全问题感兴趣，正如我的硕士论文主题所反映的那样。
我确实获得了普利茅斯大学该领域的录取通知书； 然而，没有提出任何资金来支付生活费用。
然而，引起我注意的是伦敦国王学院。 我一直在与一位高级讲师讨论异常检测项目。 我知道他和其他人对我的论文非常感兴趣。
2005 年 9 月，我确实被接受承担该项目，并从我之前居住的剑桥搬到了伊斯灵顿。 我确实设法获得了资金来支付费用。
然而，事实证明，获得资金来支付生活费用几乎是不可能的。 我确实为过渡期存了有限的钱，但很快就用完了。 尽管每周工作几个小时是可行的（毕竟这是我在完成硕士学位时一直在做的事情）； 但在攻读博士学位的同时全职工作根本不可行（我知道我的局限性）。
然而，真正的打击是，无论是全职还是非全职工作，都非常困难且耗时，而且我自己和我的伴侣都没有任何运气。 她曾在剑桥工作过，但到一个新的地方重新开始却并不容易。
最后我只好退学了（从此我一直很难过）。 我最终在伦敦北部的惠廷顿医院工作，在那里命运般地遇见了我虐待的前妻。 （有一两次人们想知道我是否是一个“真正的”毕业生，但我以他们应得的蔑视对待这些人。我不关心这些人。他们生活在他们的世界里，我生活在我的世界里）。
从那以后，很多人问我是否打算再试一次。 然而，我不太可能这样做，因为我现在已经离婚，计划移民到海外开始新的生活和事业，此外，我觉得我仍然不太可能获得必要的资金来支付生活费用，因为有 可用资金有限，而且资金竞争非常激烈，而且我也不再年轻了。 我还认为，在家庭生活介入之前尽早进行这样的项目是有利的，也是更好的建议。
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------